Форум землевпорядників

Стаття 35. Інвентаризація земель при здійсненні землеустрою
Інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об’єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, формування земельних ділянок, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
{Частину другу статті 35 виключено на підставі Закону № 3993-IX від 08.10.2024}
Порядок проведення інвентаризації земель затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення проводиться з такими особливостями:
а) підставою для проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення є:
для земель державної власності - рішення органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою;
в інших випадках - рішення сільської, селищної, міської ради, на території якої знаходиться масив;
б) при проведенні інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення здійснюються заходи щодо:
внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовані земельні ділянки, відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру;
формування невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок;
формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під польовими дорогами;
формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, які обмежують масив та земельні ділянки, розташовані уздовж масиву;
виправлення помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру щодо меж земельних ділянок та інших відомостей про земельні ділянки.

Інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення, не менш як 75 відсотків земель якого належить одній або декільком особам на праві власності або користування, може проводитися за відсутності рішення органів, зазначених у пункті "а" частини четвертої цієї статті.

За результатами проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення відомості про такий масив та про земельні ділянки, розташовані в ньому (у разі їх формування або за відсутності відомостей про них у Державному земельному кадастрі), вносяться до Державного земельного кадастру, про що замовник документації із землеустрою письмово повідомляє власників та користувачів земельних ділянок.

Стаття 34. Вимоги до змісту нормативно-правового акта
1. Норми права, що містяться у нормативно-правовому акті, мають відповідати таким вимогам:
1) однозначності їх розуміння (ясність, точність, доступність для розуміння та реалізації);
2) передбачуваності (прогнозованості) результатів їх реалізації;
3) їх відповідності нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгодженості з нормативно-правовими актами рівної юридичної сили;
4) уніфікованості вжитої в них термінології;
5) спорідненості та логічної послідовності їх викладення:
а) до нормативно-правового акта включаються лише ті норми права, що стосуються його предмета регулювання;
б) норми права викладаються, як правило, у хронологічній послідовності розвитку процесів у рамках відповідних суспільних відносин;
в) норми права викладаються у нормативно-правовому акті послідовно та взаємоузгоджено (кожна наступна норма права повинна несуперечливо випливати з попередньої);
г) послідовність викладення норм права здійснюється з дотриманням причинно-наслідкових зв’язків між структурними елементами нормативно-правового акта, у тому числі структурними елементами різних рівнів;
ґ) норми права загального характеру викладаються раніше, ніж спеціальні норми права;
д) винятки з правила викладаються після загального правила;
е) викладення норм права здійснюється з урахуванням коректного співвідношення цілого і його частини.
2. Терміни та поняття, що вживаються у нормативно-правовому акті, мають бути уніфіковані впродовж усього його тексту (без використання синонімів та словосполучень, що мають подібне лексичне значення), зокрема:
1) однакові слова чи словосполучення мають вживатися для позначення однакових термінів і понять та узгоджуватися з термінологією, що вживається в інших нормативно-правових актах, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин;
2) для різних термінів та понять мають вживатися різні слова чи словосполучення.
3. Написання числівників, що вживаються у тексті нормативно-правового акта (за винятком нумерації структурних елементів нормативно-правового акта, що здійснюється відповідно до статті 33 цього Закону), має бути уніфікованим впродовж усього його тексту.
4. Нормативно-правовий акт має:
1) охоплювати всю необхідну сферу його дії;
2) не містити норм права, що не відповідають Конституції України та нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та (або) не узгоджуються з нормами права нормативно-правових актів рівної юридичної сили (за винятком внесення змін до таких актів);
3) не містити дублюючих норм права, а також не повторювати норм права іншого нормативно-правового акта;
4) не містити норм права, що не узгоджуються між собою.
Стаття 35. Мова та стиль нормативно-правового акта
1. Текст нормативно-правового акта має викладатися державною мовою відповідно до стандартів української правничої термінології та українського правопису, затвердженого відповідно до Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
Для формулювання норм права у нормативно-правових актах використовується офіційно-діловий стиль, для якого характерні:
1) нейтральність і стриманість, відсутність емоційної, експресивної, розмовної лексики та індивідуальних авторських рис;
2) використання віддієслівних іменників, безособових і наказових форм дієслова;
3) використання прямого порядку слів у реченні.
2. Терміни, що вживаються у тексті нормативно-правового акта, мають відповідати термінології Конституції України, цього Закону, інших законів, а також нормативно-правових актів вищої юридичної сили.
3. Терміни, що вживаються в тексті нормативно-правового акта, повинні бути короткими, лексично правильно сформульованими, однозначними, зрозумілими. Перевага надається загальновживаній та (або) спеціальній термінології державної мови.
4. Обмеженому використанню при формулюванні норм права підлягають:
1) запозичені іншомовні слова у разі, якщо в українській мові існують рівнозначні відповідники;
2) терміни, що позначають вузькоспеціальні поняття, крім випадків використання їх у сферах правового регулювання, в яких вони є професійно необхідними (з обов’язковим їх визначенням);
3) застарілі терміни, крім випадків необхідності забезпечення історико-правової відповідності, з обов’язковим уточненням їх сучасного значення;
4) іменники та займенники, що акцентують на гендерних відмінностях осіб;
5) прислівникові та дієприслівникові звороти.
5. З метою забезпечення єдності термінології, що вживається у нормативно-правових актах України, створюється Єдиний глосарій правових термінів.
Наповнення, зберігання, обробка та використання Єдиного глосарія правових термінів забезпечується міністерством, що забезпечує формування державної правової політики. Інформація з Єдиного глосарія правових термінів є відкритою, загальнодоступною публічною інформацією у формі відкритих даних, що надається безоплатно та підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті міністерства, що забезпечує формування державної правової політики.
Положення про Єдиний глосарій правових термінів затверджується Кабінетом Міністрів України.