Spoiler
ПРОЕКТ
Вноситься
Кабінетом Міністрів України
ЮМ. АЗАРОВ
“ ” 2012 р.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про землі рекреаційного призначення
___________________________________
Цей Закон визначає правові засади використання земель рекреаційного призначення, їх класифікацію, встановлює вимоги до рівня забезпечення потреб населення в організації відпочинку населення, туризму, спортивних та культурно-розважальних заходів.
Стаття 1. Землі рекреаційного призначення
1. Землями рекреаційного призначення визнаються землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
2. За межами міст та інших населених пунктів землі рекреаційного призначення, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони.
Стаття 2. Склад земель рекреаційного призначення
1. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших стаціонарних об’єктів рекреаційного призначення.
Стаття 3. Класифікація земель рекреаційного призначення
1. Землі рекреаційного призначення поділяються на такі, що:
1) призначені для короткочасного відпочинку населення — земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів тощо;
2) призначені для розміщення стаціонарних об’єктів рекреаційного призначення — землі в межах та за межами населених пунктів, на яких розміщуються соціально-культурні, туристичні, туристично-оздоровчі, інші заклади та об’єкти рекреаційного призначення.
Залежно від місця розташування землі рекреаційного призначення поділяються на землі:
1) на яких розташовані зони відпочинку населення, об’єкти туризму для проведення спортивних та культурно-розважальних заходів у межах населених пунктів;
2) землі зелених зон і зелених насаджень;
3) на яких розташовані зони відпочинку населення, об’єкти туризму для проведення спортивних заходів за межами населених пунктів.
Стаття 4. Форми власності на землі рекреаційного призначення
Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Стаття 5. Надання земельних ділянок для розміщення об’єктів рекреаційного призначення
Земельні ділянки державної та комунальної власності надаються у власність і користування для розміщення об’єктів рекреаційного призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення об’єктів рекреаційного призначення, визначаються виходячи із потреб на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації та генерального плану забудови населеного пункту або іншої містобудівної документації (у разі розташування такої земельної ділянки в межах населеного пункту), але не менше 0,1 гектара за межами населеного пункту та не менше 0,01 гектара в межах населеного пункту.
Стаття 6. Використання земель рекреаційного призначення
1. Землі рекреаційного призначення використовуються у загальному і спеціальному порядку.
2. Загальне використання земель рекреаційного призначення здійснюється громадянами безоплатно для задоволення потреб під час відпочинку, туризму, проведення спортивних та культурно-розважальних заходів.
До земель рекреаційного призначення загального використання належать землі, зайняті парками, скверами, бульварами, спортивними майданчиками, іншими об’єктами рекреаційного призначення.
Загальне використання земель рекреаційного призначення може здійснюватися без їх вилучення у власників або користувачів з дотриманням обмежень, установлених відповідно до закону.
3. У порядку спеціального використання землі рекреаційного призначення надаються для розміщення об’єктів рекреаційного призначення (будинків відпочинку, пансіонатів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, інших аналогічних об’єктів) з метою провадження господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією таких земель, інших природних ресурсів відповідно до їх цільового призначення.
Спеціальне використання земель рекреаційного призначення здійснюється за плату.
4. Використання земель рекреаційного призначення може здійснюватися на підставі земельного сервітуту або суперфіцію (набуття права користування чужою земельною ділянкою для забудови).
5. Земельний сервітут встановлюється договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
6. Земельні сервітути можуть встановлюватися для:
будівництва, реконструкції, капітального ремонту, розміщення споруд стаціонарних об’єктів рекреаційного призначення (земельні ділянки, на яких розміщені будинки відпочинку, пансіонати, об’єкти фізичної культури і спорту, туристичні бази, кемпінги, яхт-клуби, стаціонарні і наметові туристично-оздоровчі табори, будинки рибалок і мисливців, дитячі туристичні станції, дитячі та спортивні табори, інші аналогічні об’єкти, а також дачні будинки);
проходу, проїзду за спеціально обладнаними маршрутами, що прокладені у найбільш цікавих місцях зони регульованої рекреації (земельні ділянки, на яких розміщені зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів, навчально-туристські та екологічні стежки, марковані траси, інші аналогічні об’єкти);
розміщення на земельній ділянці рекреаційного призначення інформаційних стендів щодо відповідного об’єкта рекреаційного призначення.
Власник, землекористувач земельної ділянки рекреаційного призначення, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення.
7. Суперфіцій виникає на підставі договору, який укладається між власником земельної ділянки рекреаційного призначення, та особою, яка виявила бажання використовувати таку земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Суперфіцій може виникати також на підставі заповіту.
8. Право користування чужою земельною ділянкою рекреаційного призначення для забудови може відчужуватися або передаватися у спадкування (за винятком відчуження права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), вноситися до статутного капіталу, передаватися у заставу.
9. Інші вимоги щодо порядку встановлення, дії, припинення дії земельних сервітутів або набуття, зміст, припинення права користування чужою земельною ділянкою рекреаційного призначення для забудови (суперфіцій) визначається Земельним кодексом України і Цивільним кодексом України.
10. Напрями, види та порядок провадження рекреаційної діяльності на землях інших категорій, зокрема у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, визначаються відповідним законом.
Стаття 7. Обмеження прав на використання земель рекреаційного призначення, їх правовий режим
1. У разі псування, забруднення, пошкодження, виснаження та інших факторів, які впливають на погіршення екологічного стану на землях рекреаційного призначення, що зумовлене непридатністю їх до використання за призначенням, у разі виникнення загрози життю та здоров’ю громадян, які ними користуються, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть обмежити право на використання земель рекреаційного призначення в обсязі, передбаченому законом або договором, шляхом встановлення заборони на:
1) передачу в оренду (суборенду), а також зміну цільового призначення земельної ділянки, її ландшафту;
2) провадження окремих видів господарської та іншої діяльності, зокрема спорудження будь-яких будівель та інших об’єктів, не пов’язаних з експлуатаційним режимом таких земельних ділянок;
3) скидання дренажно-скидних та стічних вод;
4) облаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
5) влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд;
6) влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, ґрунту, ґрунтових вод, повітря;
7) здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних факторів;
8) будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод земель рекреаційного призначення.
2. Законом може бути передбачено інші обмеження антропогенного впливу на землі рекреаційного призначення.
3. Обмеження підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
Стаття 8. Охоронні зони земель рекреаційного призначення
1. З метою забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційного призначення на прилеглих територіях у разі необхідності створюються охоронні зони.
Розмір і режим охоронних зон визначається відповідно до цільового призначення земель, на яких створені такі зони, з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях та результатів оцінки її впливу на навколишнє природне середовище.
В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об’єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на землі рекреаційного призначення. Оцінка такого впливу визначається за результатами екологічної експертизи, що проводиться в порядку, встановленому Законом України “Про екологічну експертизу”.
Охоронні зони земель рекреаційного призначення повинні враховуватися під час розроблення документації із землеустрою, містобудівної документації.
Стаття 9. Плата за користування земельними ділянками
рекреаційного призначення
1. Плата за користування земельними ділянками рекреаційного призначення встановлюється відповідно до Податкового кодексу України.
Стаття 10. Охорона земель рекреаційного призначення
1. Охорона земель рекреаційного призначення покладається на підприємства, установи, організації та громадян, у власності або користуванні яких перебувають такі землі.
2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють охороні та збереженню земель рекреаційного призначення.
Охорона земель рекреаційного призначення здійснюється шляхом включення таких земель до складу екологічної мережі, обмеження антропогенного впливу на такі землі, їх захисту від необґрунтованого вилучення для інших потреб.
Стаття 11. Відповідальність за порушення режиму земель рекреаційного призначення
1. Особи, винні в порушенні режиму земель рекреаційного призначення, несуть відповідальність згідно із законом.
2. Притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні режиму земель рекреаційного призначення, не звільняє їх від відшкодування заподіяної шкоди.
3. Шкода, заподіяна внаслідок порушення режиму земель рекреаційного призначення, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Стаття 12. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
Голова
Верховної Ради України
Вноситься
Кабінетом Міністрів України
ЮМ. АЗАРОВ
“ ” 2012 р.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про землі рекреаційного призначення
___________________________________
Цей Закон визначає правові засади використання земель рекреаційного призначення, їх класифікацію, встановлює вимоги до рівня забезпечення потреб населення в організації відпочинку населення, туризму, спортивних та культурно-розважальних заходів.
Стаття 1. Землі рекреаційного призначення
1. Землями рекреаційного призначення визнаються землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
2. За межами міст та інших населених пунктів землі рекреаційного призначення, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони.
Стаття 2. Склад земель рекреаційного призначення
1. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших стаціонарних об’єктів рекреаційного призначення.
Стаття 3. Класифікація земель рекреаційного призначення
1. Землі рекреаційного призначення поділяються на такі, що:
1) призначені для короткочасного відпочинку населення — земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів тощо;
2) призначені для розміщення стаціонарних об’єктів рекреаційного призначення — землі в межах та за межами населених пунктів, на яких розміщуються соціально-культурні, туристичні, туристично-оздоровчі, інші заклади та об’єкти рекреаційного призначення.
Залежно від місця розташування землі рекреаційного призначення поділяються на землі:
1) на яких розташовані зони відпочинку населення, об’єкти туризму для проведення спортивних та культурно-розважальних заходів у межах населених пунктів;
2) землі зелених зон і зелених насаджень;
3) на яких розташовані зони відпочинку населення, об’єкти туризму для проведення спортивних заходів за межами населених пунктів.
Стаття 4. Форми власності на землі рекреаційного призначення
Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Стаття 5. Надання земельних ділянок для розміщення об’єктів рекреаційного призначення
Земельні ділянки державної та комунальної власності надаються у власність і користування для розміщення об’єктів рекреаційного призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення об’єктів рекреаційного призначення, визначаються виходячи із потреб на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації та генерального плану забудови населеного пункту або іншої містобудівної документації (у разі розташування такої земельної ділянки в межах населеного пункту), але не менше 0,1 гектара за межами населеного пункту та не менше 0,01 гектара в межах населеного пункту.
Стаття 6. Використання земель рекреаційного призначення
1. Землі рекреаційного призначення використовуються у загальному і спеціальному порядку.
2. Загальне використання земель рекреаційного призначення здійснюється громадянами безоплатно для задоволення потреб під час відпочинку, туризму, проведення спортивних та культурно-розважальних заходів.
До земель рекреаційного призначення загального використання належать землі, зайняті парками, скверами, бульварами, спортивними майданчиками, іншими об’єктами рекреаційного призначення.
Загальне використання земель рекреаційного призначення може здійснюватися без їх вилучення у власників або користувачів з дотриманням обмежень, установлених відповідно до закону.
3. У порядку спеціального використання землі рекреаційного призначення надаються для розміщення об’єктів рекреаційного призначення (будинків відпочинку, пансіонатів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, інших аналогічних об’єктів) з метою провадження господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією таких земель, інших природних ресурсів відповідно до їх цільового призначення.
Спеціальне використання земель рекреаційного призначення здійснюється за плату.
4. Використання земель рекреаційного призначення може здійснюватися на підставі земельного сервітуту або суперфіцію (набуття права користування чужою земельною ділянкою для забудови).
5. Земельний сервітут встановлюється договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
6. Земельні сервітути можуть встановлюватися для:
будівництва, реконструкції, капітального ремонту, розміщення споруд стаціонарних об’єктів рекреаційного призначення (земельні ділянки, на яких розміщені будинки відпочинку, пансіонати, об’єкти фізичної культури і спорту, туристичні бази, кемпінги, яхт-клуби, стаціонарні і наметові туристично-оздоровчі табори, будинки рибалок і мисливців, дитячі туристичні станції, дитячі та спортивні табори, інші аналогічні об’єкти, а також дачні будинки);
проходу, проїзду за спеціально обладнаними маршрутами, що прокладені у найбільш цікавих місцях зони регульованої рекреації (земельні ділянки, на яких розміщені зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів, навчально-туристські та екологічні стежки, марковані траси, інші аналогічні об’єкти);
розміщення на земельній ділянці рекреаційного призначення інформаційних стендів щодо відповідного об’єкта рекреаційного призначення.
Власник, землекористувач земельної ділянки рекреаційного призначення, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення.
7. Суперфіцій виникає на підставі договору, який укладається між власником земельної ділянки рекреаційного призначення, та особою, яка виявила бажання використовувати таку земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Суперфіцій може виникати також на підставі заповіту.
8. Право користування чужою земельною ділянкою рекреаційного призначення для забудови може відчужуватися або передаватися у спадкування (за винятком відчуження права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), вноситися до статутного капіталу, передаватися у заставу.
9. Інші вимоги щодо порядку встановлення, дії, припинення дії земельних сервітутів або набуття, зміст, припинення права користування чужою земельною ділянкою рекреаційного призначення для забудови (суперфіцій) визначається Земельним кодексом України і Цивільним кодексом України.
10. Напрями, види та порядок провадження рекреаційної діяльності на землях інших категорій, зокрема у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, визначаються відповідним законом.
Стаття 7. Обмеження прав на використання земель рекреаційного призначення, їх правовий режим
1. У разі псування, забруднення, пошкодження, виснаження та інших факторів, які впливають на погіршення екологічного стану на землях рекреаційного призначення, що зумовлене непридатністю їх до використання за призначенням, у разі виникнення загрози життю та здоров’ю громадян, які ними користуються, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть обмежити право на використання земель рекреаційного призначення в обсязі, передбаченому законом або договором, шляхом встановлення заборони на:
1) передачу в оренду (суборенду), а також зміну цільового призначення земельної ділянки, її ландшафту;
2) провадження окремих видів господарської та іншої діяльності, зокрема спорудження будь-яких будівель та інших об’єктів, не пов’язаних з експлуатаційним режимом таких земельних ділянок;
3) скидання дренажно-скидних та стічних вод;
4) облаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
5) влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд;
6) влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, ґрунту, ґрунтових вод, повітря;
7) здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних факторів;
8) будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод земель рекреаційного призначення.
2. Законом може бути передбачено інші обмеження антропогенного впливу на землі рекреаційного призначення.
3. Обмеження підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
Стаття 8. Охоронні зони земель рекреаційного призначення
1. З метою забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційного призначення на прилеглих територіях у разі необхідності створюються охоронні зони.
Розмір і режим охоронних зон визначається відповідно до цільового призначення земель, на яких створені такі зони, з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях та результатів оцінки її впливу на навколишнє природне середовище.
В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об’єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на землі рекреаційного призначення. Оцінка такого впливу визначається за результатами екологічної експертизи, що проводиться в порядку, встановленому Законом України “Про екологічну експертизу”.
Охоронні зони земель рекреаційного призначення повинні враховуватися під час розроблення документації із землеустрою, містобудівної документації.
Стаття 9. Плата за користування земельними ділянками
рекреаційного призначення
1. Плата за користування земельними ділянками рекреаційного призначення встановлюється відповідно до Податкового кодексу України.
Стаття 10. Охорона земель рекреаційного призначення
1. Охорона земель рекреаційного призначення покладається на підприємства, установи, організації та громадян, у власності або користуванні яких перебувають такі землі.
2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють охороні та збереженню земель рекреаційного призначення.
Охорона земель рекреаційного призначення здійснюється шляхом включення таких земель до складу екологічної мережі, обмеження антропогенного впливу на такі землі, їх захисту від необґрунтованого вилучення для інших потреб.
Стаття 11. Відповідальність за порушення режиму земель рекреаційного призначення
1. Особи, винні в порушенні режиму земель рекреаційного призначення, несуть відповідальність згідно із законом.
2. Притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні режиму земель рекреаційного призначення, не звільняє їх від відшкодування заподіяної шкоди.
3. Шкода, заподіяна внаслідок порушення режиму земель рекреаційного призначення, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Стаття 12. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
Голова
Верховної Ради України
