Степан2016 писав: що людинає не є членом ОСГ
Коли особа явлється членом особистого селянського господарства – недоліки ведення обліку особистих селянських господарств
Відповідно до ст.4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно
(у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою. А відповідно до ст.8 Закону України «Про особисте селянське господарство»
члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення
за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про особисте селянське господарство» - особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Для ведення особистого селянського господарства, відповідно до ст.5 цього Закону, використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст.4 цього ж Закону, облік особистих селянських господарств дійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки
в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.
Відповідно до чинного наказу Держкомстату України №409 від 26.10.2009 року «Про затвердження Порядку обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними та міськими радами» облік особистих селянських господарств здійснюється у складі погосподарського обліку за формами №1,4 та 5, які, згідно п.1.4 цього Наказу заповнюються на підставі суцільних обходів домогосподарств і опитування населення під час перезакладення документів погосподарського обліку, перевірки й уточнення даних погосподарського обліку в період з 1 до 15 січня та з 1 до 5 червня кожного року, даних книг реєстрації актів цивільного стану громадян, земельно-кадастрової документації, усних повідомлень громадян.
Згідно п.1.5 цього Наказу, у разі ведення особистого селянського господарства для його обліку у формах №1, №4 та №5 зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові особи, якій була надана земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, її постійне місце проживання, площа земельної ділянки, яка належить цій особі або перебуває у її користуванні в межах сільської, селищної, міської ради,
назва і дата документа, який засвідчує право власності або право користування земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, прізвище, ім'я, по батькові осіб, які разом з нею ведуть особисте селянське господарство; у випадках, передбачених статтею 11 Закону України «Про особисте селянське господарство», проставляється дата припинення ведення особистого селянського господарства.
Отже, з юридичної точки зору, особа може важатися власником земельної ділянки за наявності у неї правовстановлюючого документа на неї: або державного акта з зазначеним видом цільового використання земельної ділянки, або свідоцтва на право власності (з 2013 року), або інформаційної довідки-витягу з реєстру (з 2016 року), або договору куплі-продажу, а у разі оренди – зареєстрованого договору оренди.
Крім того, форми №1,№4 та земельно-кадастрові (шнурові) книги, якими користуються місцеві ради суттєво обмежують кількість видів цільового використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть надаватися громадянину в оренду, у власність чи користування у порівнянні з Земельним кодексом України та чинної класифікації видів цільового призначення земель, затвердженної наказом Держкомзему №548 від 23.07.2010 року. Згідно останної, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які можуть надаватися громадянину в оренду, у власність чи користування поділяються на: 01.01. - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 01.02. - для ведення фермерського господарства; 01.03. - для ведення особистого селянського господарства; 01.04. - для ведення підсобного сільського господарства; 01.05. – для індивідуального садівництва; 01.06. – для колективного садівництва; 01.07. – для городництва; 01.08. – для сінокосіння та випасання худоби; 01.09. – для дослідних і навчальних цілей; 01.10. – для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства...
І, як наслідок такого обмеження, землі різного цільового використання скопом заносяться місцевими радами в одну графу «земельні ділянки для ведення ОСГ» (за виключенням земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), неправомірно ставлячи при цьому відмітку «член ОСГ» та змушуючи громадян ставити свій підпис, не пояснюючи його правові наслідки.
Не зрозуміло, також, чому в ОМС та органах державної влади сформувалась стійка асоціація з цього питання: «маєш ділянку для ведення ОСГ – отже ти член особистого селянського господарства», в той час як абзац шостий ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» зазначає:
«У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості)» – що фактично означає – маючи земельну ділянку для ведення ОСГ не обов`язково бути членом ОСГ. Так само як при виході з фермерського господарства, кожен його член має право виділення йому земельної частки (паю). Тобто, людина може не бути членом ФГ, проте може мати у власності земельну частку (пай) з цільовим видом використання для фермерського господарства або товарного сільськогосподарського виробництва.
Гіпертрофоване застосування законодавства у сфері визначення членства в особистому селянському господарстві призводить до парадоксальних ситуацій. Зокрема, коли особа, яка має в самостійному обробітку 5-20 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (так звані одноосібники), але не має у власності, в оренді чи користуванні земельної ділянки для ведення ОСГ – не являється членом ОСГ і взмозі отримувати допомогу по безробіттю, а особа, у якої є хоча б 1 сотка ділянки для ведення ОСГ – є членом ОСГ!!!, і у допомозі їй буде відмовлено.
Аналогічна ситуація, коли людина, що має у власності ділянку для ведення ОСГ здає її в оренду. Фактично при цьому вона не займається веденням ОСГ, як і особи, що мають у своїй власності земельні частки (паї) та здають їх в оренду. Проте перших чомусь вважають членами ОСГ, а останніх – ні.
Отже, в світлі вищевикладеного, відмітка про ведення ОСГ і членства в ньому повинна проставлятися не за принципом наявності земельної ділянки для ведення ОСГ (не порушуючи при цьому діючих законів), а на основі, наприклад, акту обстеження, який складається під час суцільних обходів домогосподарств, як це зазначено в п.1.4 наказу Держкомстату України №409 від 26.10.2009 року, і мета якого визначити, відповідно до ст. 8 Закону України «Про особисте селянське господарство», чи дійсно ведеться господарська діяльність, яку можна назвати основною (достатньою для забезпечення першочергових життєвих потреб) на наявних земельних ділянках, які знаходяться у власності, оренді чи користуванні членів домогосподарства; з відповідними роз`ясненнями громадянам щодо правових наслідків ведення особистого селянського господарства та членства в ньому.
Нажаль, критерії оцінки зайнятості членів домогосподарства були вилучені нашими «доблесними» депутатами Верховної Ради у кризовий 2008 рік, до якого ст.8 Закону України «Про особисте селянське господарство» мала дещо інший вигляд:
«Члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати. Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства встановлює Кабінет Міністрів України».
Фактично, держава, цією зміною намагалась зменшити свої соціальні зобов`язання перед громадянами, «забувши» внести уточнення в заємопов`язані законодавчі акти, що призвело до невірного (чи то до неможливості однозначного та вірного) їх інтерпретування та застосування.
І якщо держава «вивела» за рамки правового поля критерії оцінки розрахунку місячного доходу для членів ОСГ, то для громадян, які обробляють земельні частки (паї) (одноосібників) фіскальна служба кожен рік справно визначає, якимсь чином, розмір доходу з 1 га ріллі – для нарахування сплати ПДФО. Ним і можна скористатися для визначення ведення особистого селянського господарства в домогосподарстві, та чи є дана господарська діяльність основною і, враховуючи розпливчастість існуючого законодавства, це не буде важатися правопорушенням при веденні обліку особистих селянських господарств.