Він вже не орендар (просто можливо суміжний користувач - але не землевласник), він не перешкоджав, були лише погрози і так тихо що мало хто чув. Єдине що звинувачував чому ми не винесли межі до посіву культур, чому його (а кого? юридично він до тієї землі не має - це довга історія) не попередили про винос. Йому і дзвонили за тиждень попереджали про винос - він був катигорично проти - лише після уборки урожаю. Хоча він (документально думаю це не підтвердиш крім показів свідків) забороняв до закінчення договору встановлювати межі ділянки.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі :
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор'євої Л.І., Косенка В.Й., Берднік І.С.,
Барсукової В.М., Лихути Л.М., Гуменюка В.І.,
Данчука В.Г., Прокопчука Ю.В., Костенка А.В.,
Левченка Є.Ф., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,
Патрюка М.В., Гнатенко А.В., Пшонки М.П.,
Романюка Я.М., Шабуніна В.М., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом приватного підприємства агрофірма “Містки” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8про повернення безпідставно набутого майна, стягнення вартості безпідставно набутого майна, за скаргою ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали Верховного Суду України від 20 квітня 2007 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2005 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договорів оренди з 2000 року користується земельними ділянками відповідачів. Зазначав, що йому належить право власності на посіви озимої пшениці на вказаних земельних ділянках.
Посилаючись на те, що відповідачі без волевиявлення власника посівів заволоділи влітку 2005 року отриманим з указаних земельних ділянок урожаєм озимої пшениці, просив зобов'язати відповідачів повернути йому пшеницю четвертого класу урожаю 2005 року в розмірі 123,4 тонн, а в разі неможливості повернути зерно в натурі - стягнути з них солідарно вартість безпідставно набутого врожаю озимої пшениці в розмірі 80 198 грн. 04 коп.
Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 18 вересня 2006 року в задоволенні позову приватного підприємства агрофірма (далі - ППА) “Містки” відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 1 лютого 2007 року рішення Сватівського районного суду Луганської області від 18 вересня 2006 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ППА “Містки” задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8. 80 198 грн. 04 коп. вартості безпідставно набутого відповідачами майна - 123,4 тонн озимої пшениці четвертого класу урожаю 2005 року за ціною 650 грн. за одну тонну, що належить на праві власності ППА “Містки”.
Ухвалою Верховного Суду України від 20 квітня 2007 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1. на рішення апеляційного суду Луганської області від 1 лютого 2007 року відмовлено.
Не погоджуючись з указаною ухвалою Верховного Суду України, ОСОБА_1. подав скаргу про перегляд цієї ухвали у зв'язку з винятковими обставинами, в якій просить скасувати ухвалу Верховного Суду України від 20 квітня 2007 року, рішення апеляційного суду Луганської області від 1 лютого 2007 року та залишити в силі рішення Сватівського районного суду Луганської області від 18 вересня 2006 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України, а саме: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону - статті 1212 ЦК України.
При цьому ОСОБА_1. зазначав, що суд касаційної інстанції - колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, залишаючи своєю ухвалою від 20 квітня 2007 року без змін рішення апеляційного суду Луганської області від 1 лютого 2007 року про задоволення на підставі ст. 1212 ЦК України позову орендаря - ППА “Містки” - про стягнення з орендодавців ОСОБА_1. та інших - вартості озимої пшениці врожаю 2005 року, виходив із факту безпідставного набуття відповідачами цього майна.
У той же час суд касаційної інстанції в інших справах за аналогічних обставин відмовляв у задоволенні вимог, виходячи з того, що на підставі ст. ст. 1212, 1213 ЦК України право витребування майна, набутого без достатньої правової підстави, належить особі, права якої на це майно, захищені законом або договором, порушені діями іншої особи; обов'язок по поверненню набутого майна покладається на особу, яка набула його без достатніх правових підстав, порушуючи права власника чи володільця.
Обговоривши доводи скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга у зв'язку з винятковими обставинами підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України підставою перегляду судових рішень у цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону.
Як убачається з матеріалів справи, ППА “Містки”, яке орендувало у відповідачів земельні частки (паї) відповідно до укладених ними договорів оренди від 14 - 27 березня 2000 року строком на п'ять років на підставі ст. ст. 23, 1166, 1190 ЦК України та ст. ст. 93, 95 ЗК України, заявлені вимоги про солідарне відшкодування шкоди, заподіяної збором і привласненням урожаю озимої пшениці 2005 року, яка була засіяна позивачем восени 2004 року.
У процесі вирішення спору позивач просив задовольнити його позов на підставі ст. 1212 ЦК України.
Задовольняючи позов ППА “Містки” на підставі ст. 1212 ЦК України, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачами безпідставно набуте майно - урожай озимої пшениці, власником якого є позивач на підставі договору оренди земельної частки (паю) та положень ст. 95 ЗК України, ст. ст. 19, 25, 31, 33 Закону України “Про оренду землі”, ст. 398 ЦК України.
Однак такий висновок зроблений судами з порушенням норм матеріального права.
Статтею 31 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням (ст. 33 Закону України “Про оренду землі”).
Пунктом 5 договорів сторін передбачено, що ці договори укладені строком на 5 років; їх дія автоматично продовжується на наступний п'ятирічний термін за умови, що власник земельної частки (паю) не пізніш ніж за два місяці до закінчення чергового терміну дії цих договорів не повідомить у письмовій формі ППА “Містки” про припинення їх дії.
Судом першої інстанції встановлено, що у вересні 2004 року відповідачі належним чином та своєчасно повідомили ППА “Містки” про припинення спірних договорів після закінчення строку їх дії, а тому суд дійшов правильного висновку, що незважаючи на такі повідомлення, позивач всупереч умов укладених договорів свідомо здійснив посіви озимої пшениці восени 2004 року, розуміючи неможливість відокремлення ним і використання ранніх сходів пшениці на час закінчення дії договорів у березні 2005 року та неможливості збору врожаю пшениці влітку 2005 року після припинення договорів.
Відмовляючи ППА “Містки” у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі ст. ст. 179, 189, 190, 319, 321, 1212 ЦК України відповідачі є власниками земельних ділянок; після припинення дії договорів оренди з березня 2005 року правомірно користуються належними їм земельними ділянками та врожаєм, вирощеним на цих ділянках, оскільки інше не встановлено договором або законом. У зв'язку з цим суд відхилив вимоги ППА “Містки” про повернення зібраного врожаю на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки, здійснивши посів озимої пшениці без врахування періоду ротації сівозміни і умов договору, позивач сам допустив порушення прав відповідачів - власників земельних ділянок.
Скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, посилався на норми ст. 95 ЗК України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом, тощо.
При цьому апеляційний суд залишив поза увагою, що із закінченням терміну договорів оренди, позивач втратив статус землекористувача спірних земельних ділянок, а відтак - і право власності на посіви й насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.
За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про безпідставне набуття відповідачами належного позивачу майна - врожаю озимої пшениці 2005 року та можливість застосування ст. ст. 1212, 1213 ЦК України до правовідносин сторін, оскільки відповідно до зазначених норм право витребування майна, набутого без достатньої правової підстави, належить особі, права якої на це майно охороняються законом або договором у разі правомірності дій цієї особи, а обов'язок по поверненню майна покладається на особу, яка набула це майно в порушення прав власника чи володільця без достатніх правових підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 358 ЦПК України, розглядаючи справу в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами, Верховний Суд України має право постановити ухвалу про скасування судового рішення і залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної або касаційної інстанції.
Керуючись ст. 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Луганської області від 1 лютого 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 20 квітня 2007 року скасувати, залишити в силі рішення Сватівського районного суду Луганської області від 18 вересня 2006 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
головуючий А.Г. Ярема
суддів: Л.І. Григор'єва А.В. Костенко
В.М. Барсукова В.Й. Косенко
І.С. Берднік Є.Ф. Левченко
В.І. Гуменюк Л.М. Лихута
В.Г. Данчук Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк М.В. Патрюк
Ю.Л. Сенін Ю.В. Прокопчук
А.В. Гнатенко М.П. Пшонка
В.М. Шабунін
Щойно мав розмову із слідчим. Я в ролі свідка. Хто підозрюваний невідомо.
Нехай підприємство доведе що саме йому була заподіяна шкода - межових коликів то воно немає.
