Форум землевпорядників

Щодо вимог до договору у разі набуття

права на жилий будинок, будівлю або споруду,

яке пов’язане з переходом права на земельну ділянку

Міністерством юстиції України розглянуто лист професійної самоврядної організації «Нотаріальна палата України» щодо надання роз’яснення стосовно необхідності зазначення кадастрового номера земельної ділянки у договорі, який передбачає набуття частки в права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, з метою формування єдиної практики застосування законодавства та в межах компетенції повідомляється.

Зазначене питання неодноразово розглядалося Міністерством юстиції. Консультативно-методичною радою з питань нотаріату при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об'єднань 26.11.2010 були затверджені методичні рекомендації щодо застосування нотаріусами деяких положень цивільного та земельного законодавства посвідченні правочинів, предметом яких є нерухоме майно (роз’яснення частково втратили актуальність, у зв’язку із змінами в законодавстві), в яких надано рекомендації щодо практичного застосування положень статті 377 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) та статті 120 Земельного кодексу України (далі – Кодекс1).

Проте слід звернути увагу, що відповідно до статті 377 Кодексу до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Водночас частиною першою статті 356 Кодексу передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 Кодексу кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій Кодексу1.

Згідно зі статтею 87 Кодексу1 право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 88 Кодексу1 учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Дещо ширше йдеться про перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду в земельному законодавстві. А саме, частинами першою, другою статті 120 Кодексу1 встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною четвертою цієї ж статті Кодексу1 визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Слід зазначити, що відповідно до положень статей 181, 182 Кодексу, статті 5 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» земельні ділянки, житлові будинки, будівлі, споруди є нерухомим майном, щодо яких проводиться державна реєстрація прав. При цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Враховуючи зазначене, набуття права на частку особи у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди за договором, в результаті державної реєстрації прав, є фактом набуття у власність об’єкта нерухомості.

Крім того, відповідно до статті 188 Кодексу якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення прав на земельну ділянку перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 Кодексу1, особа, яка набула права власності на частку в праві на будівлі чи споруди стає власником (користувачем) відповідної частки в праві на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Звертаємо увагу, що для реалізації прав суб’єктів спільної часткової власності на житловий будинок, будівлю або споруду на отримання у власність (користування) частки в праві на земельну ділянку на, якій розміщений набутий у власність об’єкт нерухомості, земельна ділянка має набути ознак об'єкта права власності (користування).

Зауважимо, що згідно з частиною першою статті 79-1 Кодексу1 формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 638 Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації (частина шоста статті 120 Кодексу1).

Згідно з частиною першою статті 54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Водночас нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, зокрема якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (частина перша статті 49 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, однією з істотних умов договору, який передбачає набуття частки в праві власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.


Перший заступник Міністра Наталія БЕРНАЦЬКА